Публічне інтерв'ю із правозахисницею Олександрою Матвійчук у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.
У Музеї історії міста Києва триває виставка ГОЛОСИ – багатовимірна експозиція, що ґрунтується на справжніх історіях українців про війну, зібраних Музеєм "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. Музей "Голоси Мирних" збирає та зберігає найбільшу у світі добірку свідчень з перших вуст про війну в Україні – це вже понад 100 тисяч історій.
У квітні у рамках виставки відбулося публічне інтерв'ю з Олександрою Матвійчук — правозахисницею, яка працює над проблемами в Україні та регіоні ОБСЄ. Олександра очолює правозахисну організацію "Центр громадянських свобод", координує роботу ініціативної групи "Євромайдан SOS".
У лютому 2022 року разом з партнерами створила ініціативу "Трибунал для путіна" з метою документування міжнародних злочинів в усіх регіонах України, які стали об'єктами атак росії. Того ж року Олександра була визнана однією з 25 найвпливовіших жінок світу за версією Financial Times. А "Центр громадянських свобод", який очолює Олександра, отримав Нобелівську премію миру.
Публічні інтерв'ю у рамках виставки ГОЛОСИ відкрили цикл культурологічних подій Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова, спрямованих на збереження пам'яті про війну.
Модерує бесіди Анастасія Платонова – культурна критикиня, аналітикиня культури та кураторка цього циклу подій.
Анастасія Платонова: Лесю, почнімо з важливості задокументованих досвідів війни, зокрема в контексті міжнародного права та досягнення повоєнної справедливості. На що можуть вплинути ці задокументовані досвіди та свідчення?
Олександра Матвійчук: Це найбільш задокументована війна в історії людства. І це можливість змінити глобальний підхід до правосуддя за воєнні злочини. Поясню, що я маю на увазі. 30 років тому під час балканських війн було зроблено дуже відомий знімок. На ньому сербський військовий, який стоїть зі спини, копає ногами жінку похилого віку, яка лежить на підлозі.
Біля цієї жінки лежать ще двоє людей в цивільному, така калюжа крові, і коли ти дивишся на цю фотографію, то у тебе складається враження, що ці троє цивільних мертві, і цей сербський військовий просто копає їхні мертві тіла. Пройшло 30 років. Група міжнародних журналістів вирішила дослідити історію, яка стоїть за цією фотографією.
Вони використовували тільки відкриті дані, вони не були на місці події, і вони ідентифікували цього сербського військового. Вони винайшли, що він ніколи не був притягнений до відповідальності, він зробив успішну кар'єру діджея, і він досі грає на фестивалях і концертах.
Що я хочу сказати цим прикладом? За ці 30 років відбулися разючі зміни. І зараз у нас є технології, які дозволяють нам відтворювати, що відбулося, збирати докази, ідентифікувати винних, про що ми не могли просто мріяти оці 30 років тому. Ми можемо змінити підхід, з яким досі я зустрічаюся, коли в міжнародних поїздках говорю з президентами, з парламентарями, з членами урядів.
У них досі на рівні підсвідомості зашито, що коли є війна і величезна кількість постраждалих, то просто неможливо дати справедливість чи шанс на неї кожній людині, яка постраждала. Я хочу, щоб ми кинули виклик цьому твердженню, тому що наразі це можливо.
Ми, як людство, теоретично озброєні технічними засобами, щоб зробити це можливим.
Ми можемо це зробити, якщо змінимо глобальне ставлення і поставимо амбітну ціль, що життя кожної людини має значення і тому ми маємо працювати на те, щоб дати кожній людині шанс на справедливість. Україна може стати першим таким прецедентом, ми маємо розвивати міжнародне право та інфраструктуру під нього, щоб це стало реальністю.
Повний текст читайте у нашому проєкті Інтервʼю.
Джерело Історична правда.
.png "Імена")
