У рамках виставки ГОЛОСИ — мультимедійного простору Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова — відбулося публічне інтерв’ю з Лесею Гасиджак, кандидаткою історичних наук, в. о. Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду, музеологинею. Модерувала розмову Анастасія Платонова, культурна критикиня та кураторка.
Говорячи про особливість музеїв пам’яті, пані Леся підкреслила, що вони для України є новими, на відміну від меморіальних музеїв.
«В українській музеології меморіальні музеї були присвячені персоналіям. Речі, предмети, які належали людині, будинок, простір, з нею пов’язаний... Того, що ми називаємо музеєм пам’яті, присвяченим ключовій, важкій події, не було. Тому кожен з музеїв пам’яті починав свій шлях на відчуттях і дуже пізно: коли матеріальна культура пам’яті була втрачена, усна історія більшою мірою теж відійшла. Тож найскладнішим питанням було створення колекції — того, що робить музей музеєм».
Очільниця Музею Голодомору розповіла, як змінюється ця робота під час повномасштабної війни, адже, на відміну від подій далекого минулого, сьогодні музеї працюють з подіями, які тривають.
«Війна актуалізувала місії, завдання, цінності музеїв. Ми говоримо не лише про історію, яка була 80 чи 90 років тому. Все це має чіткі паралелі, спільне коріння з причинами війни, у якій ми живемо. Був період, коли здавалося, що люди хочуть жити майбутнім і їх цікавлять тільки музеї супернауки чи досягнень. Але війна показала, наскільки важливо продовжувати робити те, що робить кожен з нас».
Леся Гасиджак зазначила, що за два роки колекція Національного музею Голодомору-геноциду зросла на 25%. У часи війни люди розуміють, що є цінним, і хочуть це зберегти, тому, як влучно сформулювала Анастасія Платонова, несуть родинну пам’ять в музеї. А на питання про те, чому для майбутнього дуже важливо пам’ятати минуле, пані Леся відповіла так:
«Це робить нас тими, ким ми є. Українцями. Це основа ідентичності — пам’ять. А потім вже — одночасно і паралельно — і мова, і культура. Але пам’ять — це те, що об’єднує».
На думку Лесі Гасиджак, зв’язувати минулі події із сьогоденням важливо у частині механізму вчинення геноциду, а також через свідків.
«У нас є свідок — жінка із Житомирщини, яка пережила Голодомор. Її онуки зараз воюють. А ця жінка плете маскувальні сітки. Їй 103 роки. Це не про жертву, не про плачі, а про силу і незламність, яка попри все сильніша і все одно перемагає. Ми завдяки цьому були, є і будемо».
Виставка ГОЛОСИ — це мультимедійний простір Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова, який, зокрема, презентує частину історій з 100-тисячної колекції Музею. Публічні інтерв'ю відкривають цикл культурологічних подій, спрямованих на збереження пам’яті про війну. Слідкуйте за анонсами нових заходів у соцмережах Фонду Ріната Ахметова.
Відвідати виставку ГОЛОСИ можна безкоштовно до 26 квітня 2024 року у Музеї історії міста Києва за адресою: Київ, вулиця Богдана Хмельницького, 7. Щосуботи о 15:00 проводяться кураторські екскурсії.
.png "Імена")
