Завершився 14-й Одеський міжнародний кінофестиваль. Уперше партнером документальної програми Film Industry Office виступив Музей «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Три панельні дискусії у рамках заходу присвячувалися різним аспектам створення документального кіно.
Експерти обговорили, як знімати фільми про війну, яким є місце документального кіно в розбудові й формуванні суспільних інституцій та як зробити документальний контент зрозумілим міжнародному глядачу. Модерувала дискусії Наталія Ємченко, директорка з комунікацій SCM, членкиня Наглядової ради Фонду.
Перша дискусія — «Як знімати фільми про війну: етика у комунікації з героями та підводні камені у висвітленні подій». Одним зі спікерів став режисер, переможець Національного конкурсу Мачек Хамела. Його стрічку «Звідки куди» визнано найкращим повнометражним документальним фільмом на фестивалі в цьому році. Фільм отримав спеціальний приз від Музею «Голоси Мирних».
«Світ має бачити, що відбувається в Україні, саме через документальне кіно на основі фіксування свідчень людей», — переконаний Мачек Хамела.
Перше питання дискусії стосувалося етики створення контенту: при документуванні досвіду війни та спілкуванні з героями важливо їм не нашкодити.
«Важливо долучати до процесу створення фільмів психологів, психотерапевтів та навіть психіатрів. І піклуватися не тільки про стан героїв, а й про творчі команди фільмів, оскільки вони теж не можуть уникнути травми», — підкреслив психіатр, психотерапевт Олег Чабан.
Зараз багато журналістів починає працювати в галузі креативної документалістики. Але підхід до зйомки журналістського репортажу відрізняється від підходу до створення документального кіно.
«Якщо герой каже, що він не хоче зніматись — ти мусиш це прийняти. Якщо у тебе вже є матеріал, а герой не хоче, щоб він виходив — ти мусиш змиритись. Ти не можеш ставити художній твір вище за долю людини. Тому що це її історія, а ти — споглядач», — говорить Іванна Хіцінська, продюсерка Babylon`13, засновниця Quatros Group, продюсерка фільмів «Залізна сотня», «Фортеця Маріуполь».
Як етично працювати з дітьми при зйомці фільмів? Про це розповів Юліан Улибін, режисер документальних стрічок «Діти бомбосховищ» і «Драм».
«Я знаю кожного свого героя. Ті, кого я зняв, через мої руки потрапили на реабілітацію. І не буває так, що герой прийшов — і я одразу зняв. Якщо починається зйомка, вона розтягується на тиждень, тому знімальний процес довгий, ми живемо родиною. І коли діти починають вже з тобою говорити, тоді в нас все й виходить», — говорить Юліан Улибін.
Діти потребують особливо виваженого й делікатного підходу. Приміром, діти, яких вдалося повернути після депортації, не одразу готові розповідати про пережите.
«Депортація — це лише одна з обставин життя. Їй можуть передувати смерть батька чи мами, бомбосховище з сусідами, складна евакуація, перебування на тимчасово окупованій території, перевезення до росії, життя в прийомній сім’ї, — і тільки потім повернення до України», — пояснює Дар‘я Касьянова, національна директорка з розвитку програм БФ «СОС Дитячі Містечка Україна» та Голова Правління ГС «Українська мережа за права дітей».
Чи етично під час війни знімати ігрове кіно на реальних подіях? За словами Ірини Храновської, головної продюсерки серіального напрямку каналів ICTV та ICTV2, війну треба інтегрувати в контент, давати відповіді, як в цей час жити.
«Висвітлювати військові події із повним і різнобічним розумінням поки що неможливо. Тож на цьому етапі варто говорити про героїв і формувати героїв для глядачів — розвідників, волонтерів, медиків. Також можлива розповідь про спецоперації», — уточнює вона.
Про наступні дискусії пізніше тут — https://civilvoicesmuseum.org.
.png "Імена")
