Я чоловік й двоє дітей спали вдома в Харкові, коли почалось вторгнення. Наш район бомбили з літаків в перші дні війни. 28 лютого бомба зруйнувала наш дім. Ми були з дітьми у підвалі, було так страшно. Не очікували, що літаки будуть бомбить жилі квартали. Найбільшими труднощами, які нас спіткали, це втрата житла, роботи. Постійний страх за дітей, яким на початок війни було 3 та 10 років. Ми ходили до психологів.

Не було роботи й грошей. Зверталися в гуманітарні фонди. Живемо разом, але мій тато так і не виїжджав з Бахмутського району. Він там допомагає людям. Радію, кожен раз, коли наші хлопці мають успіх на фронті. Моя родина виїжджала із Харкова. Були в Хмельницькій області.

Попри те, що я лікар судово-медичний експерт, працювала офіціантом і місцевому кафе. Зараз ми повернулися до нашої області. Але житло винаймаємо, бо наш дім не придатен до життя. Я повернулася на свою роботу, в теперішній час в нас, на жаль, багато роботи. Про тяжкі події початку вторгнення нагадує уламок від ракети, яка влучила в наш дім. Його знайшла на підлозі.