Корзун Маргарита, учениця 11 класу Селянщинського ліцею імені героїв АТО Олександра Голяченка та Дмитра Литвинчука

Вчитель, що надихнув на написання есе - Осадча Ірина Володимирівна

"Моя Україна майбутнього"

Вона знаходиться в самому серці Європи. Гарна, квітуча, молода, хоч її вік – понад тисяча років. Мирна, хоча всі ці тисяча років змушена була воювати, виборюючи своє право на життя. Економічно розвинена, з потужним військовим потенціалом, адже абривіатура ЗСУ стала відома на весь світ, бо завдяки їй і зусиллями мільйонів українців ми змогли побороти найпідлішого, найзаклятішого ворога, що століттями принижував, оббріхував, знищував найкращих синів і дочок нашого народу.

Так, це Україна майбутнього. І воно, прийдешнє, дуже близько, зовсім поряд, за кілька кроків від нашої Перемоги.

Після війни ми дуже швидко відбудувалися. Повернувся бізнес. І в перший рік нашої Перемоги була створена своя Кремнієва Долина на межі Харківської, Донецької, Луганської областей. Туди прилинули тисячі спеціалістів з усього світу. Міста, села, поселення росли як гриби після дощу.

Ви спитаєте, чи чути там російську мову? Ні. Українська, англійська, німецька, іспанська та інші мови витіснили ту чужу говірку, якою навіть самі росіяни соромляться розмовляти, перебуваючи за кордоном.

Стрімко розвинулась військова промисловість. Виробництво та випробування надсучасної зброї, літако- та кораблебудування вражали        масштабами винаходів. Ми в НАТО, до якого нас прийняли відразу після війни ста відсотками голосів.

Досі пам’ятаю загальнонаціональну радість, коли в небо злетіла відбудована «Мрія», а в українське Чорне море на патрулювання вийшов військовий корабель «Генерал Залужний»!

Так, це моя Україна. Сильна і вільна, міцна і стабільна. Відбудована й упорядкована. У ній обробляється та засівається кожен клаптик землі. Ми, українці, позбулися таких ганебних явищ, як стихійні смітники та звалища. Розвинулася численна мережа сміттєпереробних заводів, сортувальних цехів, фабрик із виробництва меблів, будівельних матеріалів тощо, бо кожен усвідомив, що наша, українська земля, – свята: ціною тисяч кращих воїнів здобувалася воля і свобода, розміновувалася її територія.

Ми не можемо до неї ставитися безгосподарно, як раніше, до війни, бо на ній – кров борців за наше щастя.

Одним із наших вагомих післявоєнних здобутків стало знищення корупції. Такі слова, як «хабар», «відкат» вийшли з ужитку, бо ми змогли позбутися їх як явища, а слова залишилися лише для позначення однієї з довоєнних проблем. Змінилася кількість депутатів. Ними стали колишні військові, лікарі, вчителі, студенти, які, як кажуть, знають життя країни зсередини. Кожен із них робить усе можливе, щоб Україна розвивалась і процвітала. І їм це вдається.

Заасфальтовані дороги, упорядковані парки й екозони, сучасні лікарні, достойні зарплати та пенсії громадян стали реальністю завдяки їм. Відбудовано летовища, люди начебто пробудилися від важкого сну і стали не лише відпочивати, а й приймати гостей з усього світу. Всім хотілося побачити той величезний поступ, здійснений нашим народом після війни. Туризм теж став приносити гарні прибутки в економіку держави.

Бачили б ви Крим! Тепер це українсько-татарський Дубай! І хоча ціни на відпочинок, розваги та лікування тут дещо вищі, ніж у Європі (адже потрібні немаленькі кошти, аби вилікувати природу від завданої росіянами шкоди), однак потік туристів з усього світу просто шалений! Влітку тут проводиться багато фестивалів, творчих конкурсів для талановитих дітей та дорослих. Також саме в Криму проходять реабілітацію після війни наші воїни-захисники. Тепле море, лагідне повітря, пахощі лаванди й едельвейсу творять чудесне зцілення.

А як багато стало в нас шкіл! Великі й маленькі, міські та сільські, безпечні, укомплектовані сучасним обладнанням, яскраво оформлені – так і ваблять до себе!

 Зміни прийшли й до шкільних програм. Внесено урок із виробництва й програмування дронів, тільки не бойових, а мирних. Кожен старшокласник може спроєктувати й удосконалити тепловізор і роздрукувати його на сучасному принтері. Усі школи України обладнані бомбосховищами як обов’язковим елементом будівлі. В них – Музеї Спогадів про час кривавого лихоліття, яке стало точкою відліку на шляху до нового життя.

Але головне наше досягнення – мир, незалежність, єдність нації.

Ми досягли їх разом, спільно, я і ти, і мільйони незламних українців. Горінням наших сердець, працею рук і силою розуму зробили досяжним щасливе мирне майбуття.