Мешкали ми в селі Антонівка Покровського району. Чоловік мій помер у 2020 році, я залишилась одна. Мені 64 роки. У дітей свої квартири в Угледарі - вони там мешкали, а я залишилась одна. Як прийшла війна, я посиділа трошки, поки не стало прилітати у двір. А як стало прилітати, покинула все і поїхала. 

Я з 2014 року пам'ятаю тільки 11 липня, як обстріляли Мар'їнку. А у 2022 році пам'ятаю, що була в хаті, а сестра телефонує і каже: «Вийди на двір, послухай, як гримить».

У квітні все покинула, тому що до сусідів прилетіло і зруйнувало хату, а через декілька днів і до мене в город прилетіло. Я сама злякалась і покинула все. 

Я виїхала звідтіля, покинула все. У людей, які залишились, ні ліків, нічого не було. Зараз там - розруха, Антонівку зруйнували, і живих людей мало залишилось.

Шокує те, що покинула все, роками нажите, і поїхала із сумочкою. Що тут може ще шокувати? Це взагалі - жесть, повертатись нікуди. 

Я живу з донькою і онуком, а невістка з онуком старшим поїхали далі. Усі скидаються по білому світу

Я вже зневірилася, що  взагалі колись завершиться ця війна.