Ярославу вісім років, він не відвідує школу, цьогоріч провів за партою всього два тижні. Одного разу він почав задихатися прямо посеред заняття, і вчителі виявилися безсилі допомогти. Його забрала швидка. Тільки за останній місяць у нього трапилися чотири важкі напади. А до цього ріс абсолютно здоровою дитиною.  Ми не знали, що таке хвороби.

Я вважаю, що астма в сина через стрес внаслідок воєнних дій. Не ми одні такі, у нас усі діти постраждали так чи інакше.

Синові потрібні дорогі ліки, приймати їх треба постійно. Я не можу вийти на роботу, живемо на пенсію бабусі. Я не сиджу на місці, стукаю в усі кабінети за безплатними ліками, але мені кажуть: «Вибачте, немає фінансування». Ми навіть брухт здавали, щоб купити синові ліки.

На вулицю Ярослав без потреби не виходить. Спокійніше там не стає. Багато зруйнованих будинків. Влучення були і в клуб, і в місцеву школу. При цьому тоді там перебували діти.

Війна стає буденністю для дітей. У них навіть ігри вже про війну. Але сам Ярослав каже, що хоче стати водієм і працювати на швидкій допомозі.