Надточий Вікторія, учениця 10 класу Комунального закладу "Харківський ліцей №13"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Доброхотова Лариса Василівна

Війна. Моя історія

У кожного з нас ця тема викликає незлічені емоції, але, на жаль, зовсім не позитивні. Усі ми зараз перебуваємо у тому самому незрозумілому стані, коли  не розуміємо навіть, що буде завтра. Багато хто з нас живе одним днем, лише замислюючись над тим, що йому робити наступного дня.

На мій погляд, цей, здається, нескінченний шлях проходить кожен українець з 24 лютого навіть по сьогодення. Своїм шляхом та досвідом хочу поділитися тут, розповісти про те, що я думаю кожного дня.

У всіх цей жахливий день почався зовсім по різному: хтось, як і багато з нас прокинувся від звуків вибухів, першої повітряної тривоги, яка пролунала в їх рідному місті, через батьків, які у паніці збирали усе необхідне, що потрібно взяти з собою, якщо буде потрібність виїжджати з міста чи зовсім з країни. Але для деяких з нас ранок розпочався зовсім інакше.

Прокинувшись, вони спокійно встали, заварили чашку улюбленої кави чи чаю, приготували сніданок та увімкнули телевізор, очікуючи почути щоденні новини, але новини 24 лютого 2022 року шокували всіх українців і не тільки. Як, наприклад, цей ранок розпочався в мене.

Я не можу передати те, що я відчула, коли я прокинулася вранці через працюючий телевізор у кімнаті моїх батьків, а заглянувши в телефон, побачила ті жахливі новини. Не встигнувши навіть переварити всю цю ситуацію, спитати батьків про те, що коїться або просто отямитися, пролунали, як я вже потім дізналася, не перші звуки вибухів, яких я злякалася найбільше.

Озираючись назад, згадуючи те, з яким страхом ми реагували на звуки, що лунали за вікном, особисто я можу помітити суттєву різницю в моїй поведінці.

На жаль, війна змінила мій емоційний стан: я почала спокійніше ставитися до змін у житті, а численні вибухи не викликають такого сильного страху, або взагалі яких-небудь емоцій. Можна сказати, що ми навіть звикли жити в такому стані та усвідомлення цього факту, насправді мене дуже засмучує.

Але ситуація в моїй рідній Україні, повз це, дала мені зрозуміти дуже багато речей, які я, до такої складної ситуації, як війна, не розуміла або просто не хотіла брати до уваги.

Під час війни я була багато де, але я все одно повернулася до рідного Харкова, бо не бачила себе десь в іншому місці, крім рідного дому, рідних вулиць, парків та людей. Війна змінила моє сприйняття реальності і навчила мене по-справжньому цінувати те, що я маю від життя.

Обговорюючи свої думки зі своїми батьками та друзями, ми всі дійшли такого висновку, що війна все-таки дала нам зрозуміти і переосмислити багато речей. Як я вже сказала вище, особисто мене вона навчила більше цінувати своє життя і те, що я в ньому маю. І знаєте, зараз я дивлюся на світ зовсім інакше!

Я розумію, що такий поштовх до зростання мені дала саме війна, повністю змінюючи мій світогляд і думки. Побувавши в іншій країні, зустрівши нових людей і вивчивши нову мову, я зрозуміла, що я можу набагато більше, ніж я очікувала сама від себе.

Можливо, така важка ситуація справді розплющила мені очі на те, що я так давно не хотіла бачити.

Я завжди любила Україну. Я завжди пишалася, що я народилася в цій країні і тим, що я українка, але війна та така важка ситуація в країні, люди, які продовжують боротися за честь та незалежність нашої рідної країни, захоплюють мене і доводять, що ми можемо все!

Багато чого сталося за ці, понад півтора роки повномасштабної війни на нашій території. Багато було пролито сліз і цей біль сидить у наших серцях досі, але я.. всі ми не здаємось і продовжуємо боротися!

Це справді змушує захоплюватися не тільки мене та інших українців, але й людей зі всіх куточків світу! Війна об'єднала наших людей заради однієї, всіма очікуваної мети: перемога України. І вона буде! Я в цей вірю усім своїм серцем.

Я хочу щиро побажати всім харків’янам зберігати той бойовий дух та щиру віру, бо це те, у чому ми з вами сильні! Ми вже довели багатьом, що нас не зламати і ми стоятимемо до кінця. У цьому є справжня сила наших людей!

Ще, хочу сказати, що я дуже співчуваю тим, хто за період війни втратив своїх рідних, близьких чи свій дім… Я вимовляю щирі слова співчуття рідним тих, хто за ціну свого життя рятував і рятує нашу батьківщину, і ми всі завжди вважатимемо їх справжніми героями нашої країни! Я розумію, що мої слова мало чим можуть допомогти, але це те, що я відчуваю, те, що я так давно хотіла сказати і донести громадськості свою власну думку та позицію.