Старший син Оксани Олександрівни загинув на початку війни, коли з іншими тероборонівцями захищав рідне село. Тому їм з чоловіком довелось рятувати від окупантів молодшого сина і рятуватись самим

Ми самі з Херсонської області з села Давидів Брід. 

О п’ятій ранку ми прокинулися від того, що били по Каховці. 2 березня росіяни проїхали повз наше село колоною і вбили багато хлопців з нашої тероборони, зокрема і мого сина. А тоді, 9 березня, окупанти заїхали і сказали, що вони - росгвардія, вони тут для порядку на пару днів. Так вони і залишися. 

Жили ми одразу в окупації, ну а потім вже сил не було - вирішили виїжджати. Спершу вивезли молодшого сина, бо йому залишатись було особливо небезпечно.  

Рашисти ходили по хатах, шукали хлопців, забирали їх до Каховки і знущалися: руки і ноги ламали. А потім почалися обстріли, від яких гинули мирні люди. Вбили двох жінок, страшно було, дуже страшно.

Через наше село вся Херсонська область виїжджала, ще коли міст був цілий. Йшли суцільні колони, люди стояли сутками. Та коли ми вирішили їхати, пішли до рашистів в комендатуру за пропуском, а вони нам не дали. Тоді ми на свій страх і ризик під’їхали до блокпосту. 

Нас не випускали, а в мене онкозахворювання, і я почала вмовляти, щоб нас випустили до Кривого Рогу. Нас пропустили, але сказали, що ніякої гарантії нема, що ми доїдемо до Білої Криниці. Ми виїхали, а після того колону розстріляли, багато було загиблих, бо росіяни їх пропустили і почали стріляти.

Жодної гуманітарної допомоги у Давидовому Броді не було. Церква трохи привозила, і то вони видавали й казали, що від росії. Зараз там поставили його старостою в селі, то він видає російську гуманітарку тільки тому, хто прийде і підпише, що надалі буде підтримувати російську владу. Якийсь час люди їздили на Борислав та закуповували продукти, а зараз не випускають взагалі, і люди сидять: ні продуктів ні ліків. Там є і лежачі люди, але ніхто нічого не привозив.

З родичами з росії ми не підтримуємо зараз зв’язки, бо вони вважають, що ми все брешемо, що нас звільняють. От тільки від чого? Від дитини, від хати? Все життя дбали, а залишилися без нічого. 

Добре, хоч допомогу видають, бо роботи для переселенців немає. Дуже тяжко звикнути в місті, бо ми все життя прожили в селі. Але дякую людям, що допомагають, не залишися в стороні. 

Я все одно вірю, що Україна переможе, недарма наші хлопці життя віддають. Сподіваюся, що ми повернемось додому. Хай не відразу, але все одно повернемося. 

На мою думку, новий рік ми вже будемо зустрічати в нашій вільній країні без війни. Ми сильна нація, сильний народ, ми все переживемо.