Моя мати жила в селі на кордоні Херсонської та Дніпропетровській області. Вже 11 березня туди зайшли російські війська і почали перевіряти, виганяти людей з хат, взнавати, хто де живе. Сказали бабусям: «Не закривайте, бо виб’ємо двері». 

В Іванівці стояли  військові. Загалом були буряти, днр, і один раз заїжджали кадирівці. А вже в квітні почали бомбити село. Люди сиділи без хліба, без води - ніякого постачання. Я телефонував волонтерам, а вони туди заїхати не могли.  

Тоді я забрав матір, і буквально одразу зайшли до нас наші солдати і, не знаю, чи їх здали, бо влупили шість ракет. 

Дві з них впали перед будинком - вибили всі вікна і двері, а одна ракета прямо під веранду влупила - все в дріб’язок розбилося. Це було в четвер, а в неділю вдарили з «Сонцепьоку» - все згоріло. 

Знищили все, немає нічого. Багато хат по селу розбило, городи попахало. Бабу забрали в галошах та халаті, залишилась гола та боса.

Ми більше туди не заїжджали, а тітка заїхала - в неї будинок повністю розваляли. Сфотографувала: ворота з гаража познімали, окопи були пориті прямо в садку. І видно, що там хтось захований, бо засипано таке як людину. Ну, ніхто там не рився. Окупанти ще фактично у Пархомівському сидять, не може ніхто туди вернутися, 

Мати не ходяча, в неї не руки не роблять, ще й оглухла – нічого не чує. Їй 83 роки. Так її у машину впихнули, якимись степами вивозили, бо дорогою, яка була головна чотирьохполосна в обидва боки, вихати неможливо було. Там росіяни з Новопавлівки луплять так, що розбито багато хат в селі.

Слава Богу, всі рідні виїхали, порозселялися, хто де може. Поки що сидимо.