Мені 32 роки. Я жила з чоловіком, дитиною і батьком у селі Покровське Токмацького району Запорізької області. Коли почалася війна, чоловік пішов служити.

24 лютого ми побачили, як пролетіли ракети, але не повірили, що почалася війна. Я зібрала дитину в школу, але прийшло повідомлення, що заняття скасовуються. До вересня ми були в окупації, а потім виїхали в Запоріжжя.

Я довго вмовляла батька поїхати. Він не хотів виїжджати, а я не могла його залишити, бо він переніс інсульт. Потім вдалося виманити. Він останнього разу отримав пенсію в червні. Я запропонувала поїхати в місто оформити картку. Він погодився, бо не бажав отримувати гроші від росіян. Так ми приїхали в Запоріжжя. Ми з донькою не захотіли повертатися, батько залишився з нами.

Сподіваємось, що скоро закінчиться війна і ми поїдемо додому.