Мені 67 років, пенсіонерка. Мої діти вже виросли. Проживаю я в Місті Слов’янську. Нікуди не виїжджала. 

Перший день війни - це не передати, як я його запам’ятала. Все місто було «на валізах».

Нам допомагали і їжею, і всім, так що з гуманітарною кризою я не стикнулась. 

Люди виїжджали масово. Більше всього мне шокувало пусте місто. 

Приємно було, що нас не забували. Ні пенсіонерів не забували, ні молодших людей. І транспорт був безкоштовний. Важко було. Але піклування про нас - це було приємно.

Мені допомагає боротися з психологічними труднощами моя собачка.

Хочу, щоб війна швидше закінчилася.