Кандибенко Дар'я, 14 років, учениця 9-Б класу школи №51, м. Дніпро

Вчителька, що надихнула на написання - Беркут Юлія Іванівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Все розпочалось 24 лютого о сьомій ранку, мені подзвонила мама і сказала, що почалася війна. Ми з сестрою не зрозуміли, що відбувається читали новини та з татом дивилися телевізор про затори на заправках та чергах в магазинах .

Спочатку це було наче в фільмі якась фантастика, щось нереальне, але після першої тривоги та вибухів все завмерло, мене мама одразу забрала за місто, з того дня з татом ми не бачились по сей день.

Так як третього березня поїхали за кордон в Австрію, там нас прийняли друзі нашого знайомого, які і зараз з нами продовжують спілкуватися та хвилюються за нас.

Дорога була просто якимось жахіттям, спочатку ми їхали на потязі, люди спали на мішках в тамбурі,

маленька двоюрідна сестричка не розуміла, що коїться, вередувала, на вокзалі повно людей та дітей, більшість навіть не знали, куди вони їдуть, просто тікали від війни.

Майже вся моя родина зараз розмовляє на українській мові, хоча і батько, і тітка навчалися на російській мові,

мій дядько пішов на фронт захищати нашу Україну, і на жаль не повернувся,

він загинув як справжній герой, захищаючи свою родину та батьківщину, а ніяк деякі чоловіки повтікали з країни .

Наразі Мир - це кінець війни , коли перестануть вбивати і катувати людей , коли діти можуть спокійно бігати на дитячому майданчику, не боятися ніякої тривоги і що в будь-який момент може прилетіти ворожий снаряд в їхній будинок.