Хоменко Ганна, 15 років, учениця 10-І класу Середньої загальноосвітньої школи №242, м. Київ

Вчителька, яка надихнула на написання - Вакуленко Олександр Едуардович

Конкурс есе «Війна в долі моєї родини»

Війна… Донедавна це слово я зустрічала лише в підручниках з історії, і навіть не думала на скільки жахливим є це явище. Але двадцять четвертого лютого я прокинулася в іншому світі… Руйнування, сльози, відчай, страх, смерть – все це принесла війна в родини українців… 

До початку війни я готувалася. Разом з мамою ми зібрали екстрену валізку та підготували сумку для нашої кішки, бо кидати її в разі життєвої загрози, я не збиралася. Із подругою обговорювали, як підготуватися до війни, куди йти в разі повітряної тривоги та інше. Я була переконана, що цього страшного лиха не станеться, але морально готувалася до різних сценаріїв. Пам’ятаю останню зустріч із подругою, після якої почалася війна… Якби я тоді знала, що не зможу побачити її упродовж місяців, обійняла би її ще сильніше, ніж зазвичай.

Планів на весну дві тисячі двадцять другого року було безліч. Ми з мамою збиралися здійснити нашу мрію і впевнено прямували до цілі. Із подругою запланували подивитися декілька кінопрем’єр. Свій День народження я хотіла відсвяткувати за кордоном. Чекала теплих сонячних днів, щоб безтурботно гуляти з друзями весняною столицею.

Ранок двадцять четвертого лютого… Я прокидаюся від дзвінків подруги: «Почалася війна.. я чую за вікном вибухи..». Перше про що я подумала: «Це що, сон?». Була шоста ранку, ще не світало. До мене прийшла мама і сказала: «З новин повідомили, що були збиті безпілотники, панікувати поки не треба…». Я відчувала страх перед невідомістю та розгубленість. Цей день кардинально змінив життя моєї родини. Ми з мамою ставилися подій у країні спокійно, намагалися не панікувати, але думка про те, що почалася повномасштабна війна, не виходила з голови.

Спостерігати за реакцією людей було страшно, всі наче збожеволіли: у магазинах кілометрові черги, полиці всі пусті, більшість намагалися виїхати з Києва, утворюючи затори на дорогах.

Я усвідомила, що почалася війна тоді, коли вперше почула сирену. Протягом дня не виходила з дому. На ніч залишилися з мамою вдома, не спускалися в бомбосховище. Довго намагалася заснути, від ударних хвиль кожного разу хитало будинок. Зранку двадцять п’ятого лютого я прокинулась рано, а вже о восьмій годині ми пішли у бомбосховище з нашими друзями з сусіднього будинку. Після того як спустилися, на сусідній вулиці почалася стрілянина та заїхали танки.

Найтяжче було в березні, тоді під Києвом велись тяжкі бої. Кожного дня було чутно вибухи і сирени. Всі мої подруги роз’їхалися, тому я була одна. Та не все було так погано, шостого березня я почала спілкуватися з сусідом. Він переселенець, жив раніше в Донецькій області. Кожен день ми проводили разом, підтримували одне одного. Він став для мене досить близькою людиною. Ми разом отримували гуманітарну допомогу,  проводили час у бомбосховищі.

Від початку повномасштабної війни мене найбільше приголомшило те, що я поводилася доволі спокійно та стримано. Із часом я звикла до звуків бойових дій, і це перетворилося на рутину. Та вісімнадцятого березня о восьмій годині ранку відбулось те, чого я не очікувала.

Біля гімназії, яка була в декількох кроках від мого будинку, упали уламки від збитої ракети. Нам дуже пощастило, що з нашим будинком було все добре, бо в інших – позривало дах та повибивало шибки. За декілька днів ми знову прокинулись від сильного вибуху… На цей раз вража ракета пошкодила торговий центр «Ретровіль».

Минав час, але я трималася, не піддавалася паніці, не впадала в істерики. Потроху ставало спокійніше, і це мене тішило. Згодом під Києвом закінчилися бої та війська агресора вивели з територій області.

У травні до Києва повернулася моя однокласниця, після чого ми почали з нею гуляти та стали близькими подругами. Також я вперше зустрілася зі своєю інтернет-подругою, ми спілкувалися рік, проте ніяк не могли зустрітися.

Після початку війни у моєму житті з’явилися нові люди, які стали для мене дорогими. Змінилися цінності та світогляд. Для мене мир сьогодні - це можливість жити повним життям і не боятися за себе та  близьких.