Проживаю в Сумській області, у місті Охтирці. Мені 51 рік. 24 лютого зранку прокинувся, а мамі зателефонувала сестра й сказала, що війна. До обіду в нас ще було спокійно, а потім почалися бої.

Найстрашніше - обстріли. Було страшно, ми не знали, де ховатися. Мама слабенька, навіть у підвал не спуститься. Мене всього трусило, я не знав, що буде далі. 

Вдома у мене їжа була. Потім їздили по хліб у місто, нам давали гуманітарну допомогу. Їсти було що, вода також була. А потім краще стало, уже все можна було купити. Зараз люди вже починають повертатися. Життя налагоджується потроху.

Мабуть, війна скінчиться не дуже скоро. Спочатку потрібно це пережити, а потім - буде видно.