Мені 65 років. Я жив з дружиною в Маріуполі. Працював. Ми мали квартиру. 24 лютого почули вибухи. Потім зателефонував двоюрідний брат. Сказав, що бачив, як прилетіла ракета. Так ми дізналися про початок війни. Відразу зникли вода і світло. Ходили по воду до криниці. Там гинули люди. Їжі нам вистачало. Готували на вогнищі біля під’їзду. 

Ми з дружиною і її сестрою 22 дні просиділи у підвалі. Виїхали 17 березня. Напередодні біля нашого будинку вибухнув снаряд. Загинув хлопець, а його вагітна дружина отримала поранення. Третій під’їзд згорів.

Ми їхали в колоні. У Василівці простояли до вечора. О двадцять третій годині добралися до Запоріжжя. Нас зустріли, дали речі, їжу. Через день поїхали до родичів у Білу Церкву. Тут нам також допомагали. Мені подобається у цьому місті. Хочу залишитися назовсім, а дружина сумує за Маріуполем.