23 лютого ми сіли з сином у потяг Херсон-Харків, їхали по справах у Суми. Війна нас зустріла на пероні, потяги вже нікуди не йшли і автобуси відмінили. На пару днів прихистили знайомі знайомих, потім старший син забрав нас і ми поїхали у Кривий Ріг, прожили там майже 2 місяці і поїхали у Суми, до знайомих. І досі не можемо повернутися у Херсон, бо там обстрілюють місто.      

Брат виїхав з окупації і помер через 2 тижні. Дуже багато смертей: близький друг сина у полон попав у квітні…

Зверталися до гуманітарних штабів – нам допомагали. Мені головне, щоб діти мали необхідне. Дякую всім, хто допоміг!

Була щаслива, коли діти старші забрали нас із Харкова. Вони виїжджали під обстрілами і залишилися живі. Душа постійно плаче вже від усього: і поганого, і зворушливих радісних моментів.

Був бізнес в Херсоні, було приміщення, яке здавали в оренду. Зараз нічого немає, і постійно в думках, чим займатися і що робити. Трішки підробляю.     

Коли добралися у Суми - викинула речі, в яких виїхала з Херсона 23 лютого. Бо я в них ходила майже 2 місяці і ненавиділа їх… Вже потепліло, а на мені зимовий одяг. Депресія була, тому все викинула ,що мене дратувало...