Сокирко Олексій, учень 11 класу КЗ «Печенізький ліцей ім. Г. Семирадського» Печенізької селищної ради Харківської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Гриценко Оксана Валентинівна

«Моя Україна майбутнього»

Рівно прокладена доріжка з плит, яка огинає просто-таки мальовничу архітектуру міста або селища, будівлі й багатоповерхівки яких прикрашені жовто-блакитними стягами, що розвіює чистий помірний вітерець. Повернення таких жаданих і спокійних доріг на роботу й до школи, веселих і безпечних прогулянок на природі, безтурботного дитинства молодого покоління, незалежного та вільного життя для кожного. Панування тихої довгоочікуваної вседержавної ідилії, яку принесе перемога України, на вже супокійній рідній території. Усі природні та соціальні процеси почнуть повертатися до свого звичного темпу. Одним словом, кінець війні та початок миру в Україні. Такий буде результат втілення всіх планів, які настануть у невійськовий час. 

Із закінченням цього переломного моменту почнеться новий виток історії України – післявоєнний розвиток. Війна – це погано, але як у будь-якому жарті існує частка правди, так і в чомусь поганому є дрібка добра. Окрім масштабних руйнувань будівель, теперішні руїни яких у минулому вперше були збудовані ще до скидання радянських кайданів (після не меншого світового лиха всього людства), незлічимих смертей людей, які пролили кров за свою батьківщину свідомо чи в одурманеному стані, вимушеного змінення місця проживання, навчання, роботи, дозвілля, переживання болісних утрат та суму, є й деякі позитивні сторони.

Здавалось би, що може бути тут хорошого? Але саме ця подія змусила більшість українців цінувати їх національну приналежність, рідну солов'їну мову, культуру як таку. Мова – це найцінніша гідність будь-якого народу.

Хіба багато підлітків та зовсім юних дітей шанувало хоча б мову, країни в якій вони народилися та живуть? А ще багато чого можна сказати, коли почати розбирати аспекти української культури. Це її неповторний фольклор зі своїми народними піснями та історія незалежності, що тягнеться понад десятка століть, одного міленіуму; література, що передає штиб життя, вагомі події тих часів, ноша, яку і досі несуть українці…  Як писав Платон: «Важкі часи народжують сильних людей. Сильні люди народжують хороші часи. Хороші часи народжують слабких людей. Слабкі люди народжують важкі часи». Цей колообіг наочно показує, як влаштовані люди. І зараз «слабкі люди» переживають «важкі часи», але скоро вони стануть «сильними» і народять «хороші  часи».

Що ж станеться в ці «хороші  часи»? Відбудова та розквіт. Після віддання пошани всім померлим за повернення мирного неба над головою, тихих ночей за вікном та спокійних снів у ліжку Україна почне прибирання руїн, відбудову найважливіших дорожніх шляхів і відновлення роботи своїх підприємств із фінансуванням у вигляді повоєнних репарацій. Настане глобальне переосмислення найближчої перспективи. Що робити? Куди прямувати? Відбудуться можливі демократичні політичні процеси з головною ціллю пізнання, чого хоче постраждалий народ. Звісно, відбудуться ще маса непередбачуваних поворотів, але на загальну картину це мало як вплине.

«Сильні» та вже дорослі люди почнуть, наче художники, наносити на поновлене полотно мазки своїми кольорами. Архітектори, після того, як намітили образи картини олівцем, передадуть його будівникам, які вже своєю чергою нанесуть фундаментальні обриси держави під чітким керівництвом перших. Дизайнери, художники та інші майстри кольору додадуть фарб у всю сірість картини, щоб вона не тільки милувала око, а й була народним, державним здобутком. Модельєри, бухгалтери, кухарі, поліцейські, пожежники, лікарі, вчителі, музиканти та всі інші фахівці, кому призначено тут місце, прикрасять малюнок своїми рисками, крапками, фігурами, символами, будь-чим для загального шику рисунка. Так і буде створено ту Україну, про яку ми щоденно мріємо. Саме таким буде той мир і спокій, який я бачу для нашої держави…