Жили – не тужили. Так згадує Валентина Олександрівна про життя, що прожила до війни разом зі своїми рідними. Вона ніколи не ховалася по підвалах під час бойових дій та нічого не боялася. Жінка вважає, що не варто ховатись від того, що має статися.