Віктор Анатолійович був вражений нападом росіян на Україну і жорстокістю їх дій. Він переймається стражданнями українців і вражений благодійністю фондів і окремих людей

Я мешкаю в Запоріжжі. До війни було життя кращим, це зрозуміло. А зараз важко. Усе закривається. Роботи немає. Там закрито, тут закрито... Та й взагалі важко. 

У перший день по телевізору подивилися, що Росія вдарила по аеродромах України. Це було дуже боляче, і зрозуміло, що війна.

Гуманітарної катастрофи у нас від початку не було. На перший випадок усе є, і фонди допомагали. І Фонд Ріната Ахметова допомагав, і різні благодійні організації. Підтримка є.

Ми ж думали, що росія – це брати наші. І як вони собі таке дозволили - напасти на українську територію? І обстрілювати мирних жителів, знищувати всю інфраструктуру, щоб просто знищити націю? Це справжній шок.

Страждають люди від війни. Хто де. Хто поїхав на Західну Україну, хто за кордон. Хто куди зміг, той туди й поїхав.

Я був зворушений благодійними фондами. Я тільки за благодійні фонди, тому що вони допомагають людям у тяжку хвилину. Як і люди, котрі це роблять самі від себе. Їх ніхто не примушує - вони просто роблять добро. Ось це вражає. 

Коли скінчиться війна - це питання складне. Як наші керівники держави будуть поводитися, яка буде допомога державі… Тут багато чинників, від яких залежить перемога.