Моє життя до війни було цікавим і спокійним. Я навчалася в 2 класі, а мій старший брат Ігор – в 9. Мама працювала в заводі "Азовсталь" – кранівницею (має 10 років стажу).

В перший день війни ми були вдома в Східному районі нашого міста. А ввечері 25 лютого ми поїхали в мікрорайон Мирний до маминих знайомих, що знаходиться біля самого заводу "Ілліча". Було дуже страшно. Літали літаки та здригалася земля.

Йти було нікуди. Але 30 березня ми наважилися вийти в напрямку Новоазовська. Військові РФ нас і ще багатьох людей і дітей повезли до Новоазовська. В Новоазовську ми ще 5 днів жили в старому клубі на стільцях. Потім нас повезли на фільтрацію до Старобешева (фільтрацію о 12 годині ночі проходили мама та мій старший брат, на той час йому було 15).

Потім о 10 годині ранку і до 19.00 нас і ще багатьох людей великим автобусом везли до Таганрога. Після цього залишили нас на станції ЖД.

Ми з мамою і братом поїхали до отелю. А вранці вирушили в дорогу. Зараз ми в Німеччині. Я і мій братик ходимо в німецькі школи. І паралельно навчаємось в українській Маріупольській (онлайн) ліцей-школі №48. Я вже в 4 класі, а Ігор – в 11.

У Маріуполі мій тато збудував власний будинок, де в кожного із нас була своя кімната, але ми навіть не встигли в нього переїхати. Почалася клята війна. Будинок знищений. А я вже мріяла, де і що буде стояти в моїй кімнаті.

Зараз я мрію, щоб якнайшвидше закінчилася війна, і ми з родиною поїхали в рідне місто.