Я народилася і живу у Дружківці Донецької області. Ми виїхали в Київ. 

З початком війни, по-перше, роботи не стало, тому важко було з усім: з продуктами, з усім на світі. Було дуже страшно, і робили все можливе, щоб спасатися.

Найважче для мене - коли чоловік був лежачий і я не могла його вивезти. Він помер.

Я виїжджала потягом Крамоторськ-Київ. Туди просто поїхали і все, бо там спокійніше було. Діти також навчаються в Києві. Підтримуємо один одного. Де можна, там і підробляю, діти допомагають.

Ми мріємо щоб війна закінчилась до Нового року.

Мрію, щоб у майбутньому діти наші були живі і щасливі, і щоб не бачили більше такого і пам'ятали нашу історію цієї війни.