Я з сім'єю проживала в мальовничому місті Донеччини Бахмуті. Було дуже важко ходити містом під обстрілами, треба було доглядати старенького батька та його сусідку. Продукти подорожчали, черги в магазинах, постійні обстріли і жах і відчай в очах людей. Обстріл військової частини, неможливість зв'язку з рідними, потрапляння ракети в наш будинок. В місто привозили гуманітарку, і щоб люди не стояли в черзі зі всього міста, дякувати меру почали підвозити. Я живу з батьком, він інвалід, учасник війни, потребує постійного нагляду.Онуки в другому місті України, після того, як зруйнували їх житло, вони виїхали. Сини і чоловік захищають країну. На жаль, у нас в родині є загиблі. Ми їхали евакуаційним поїздом у Львів, було дуже багато людей, всі тримались разом, а дітки співали українські пісні, щоб хоч якось відволіктись від цієї ситуації. Ключик від будинку, якого вже немає, в нього влучила рашистська ракета.