Катерина Андріївна згадує про хороше життя у мирний час. Війна змусила людей зазнати страху від постійних обстрілів і ховатися у підвали. Жінка займається городом, тому не голодувала. Довелося пережити велике горе – поховала дочку. Будинок її трохи постраждав від снарядів і потребує ремонту. Вона мріє, щоби не було війни, і діти жили спокійно.