Я маю дочку 2010 року народження. Ми є мешканцями Бахмуту. У 2014 році були вимушені переїхати в Харків. У 2022 році дитина пережила другий раз початок війни, тиждень в бункері, виїзд під обстрілами.

Зараз ми знаходимося в Ужгороді. Але дочці дуже не вистачає друзів, спілкування з однолітками. Дуже страшно за дітей, за їх майбутнє. Болить, що вони не мають змоги ходити в школу, проводити час з друзями, насолоджуватися дитинством.

Окрім того, чоловік захищає мій рідний Бахмут. Я бачу, як це важко для дітей, як вони хвилюються.

Перший час було важко, адже в бункері не було їжі та води. Окрім того, хворів молодший син, тому були потрібні медикаменти. На третій день війни ми під обстрілами вийшли в магазин, де були великі черги та майже пусті полиці. Звичайно, ми годували дітей у першу чергу. На 5 день до нас приїхали волонтери з гарячим обідом.

Зараз ситуація стабільна, дякувати Богу, найнеобхідніше є. Діти дуже налякані через вибухи та постріли.