Я з дитиною виїхали зі свого будинку зі свого села, за рік війни ми змінили шість міст, зараз зупинилися у Харкові. Житла не маємо, рідних та знайомих немає. Піти на роботу немає можливості, бо дитина ще мала. Змінилося все життя, було все, а тепер немає нічого. У війні все шокуюче. Шок, коли твоя дитина спить у підвалі без світла, у куртці, у шапці, спати не хоче, але спить, щоб не бачити і не чути, як з літаків летять ракети. Гуманітарну допомогу отримати дуже важко. Майже неможливо.