Мене звати Маргарита, мені 14. Я дуже активна людина і постійно пробую себе у чомусь новому. З 6 років я навчаюся в художній школі, малюю картини, на папірі, дереві, холстах, сумках, вивчаю англійську, вчуся в комп'ютерній академії IT STEP, захоплююсь графічним і web-дизайном, 3D моделюванням і люблю читати. В цьому році відвідала багато курсів і взяла участь в багатьох міжнародних і українських художніх конкурсах, а також зайняла призові місця. Моїх батьків звати Тетяна і Ігор, вони дуже добрі, веселі і класні люди, які мене підтримують в усіх моїх починаннях. У мене є молодша сестра Христина, вона - футболістка, а також класна художниця, яка теж постійно приймає разом зі мною участь у конкурсах. Також невід'ємним членом сім'ї є мій пес Нікі, для деяких тварини - це не родина, але в нас все інакше. Отака в мене невелика, але дружна сім'я!

Я з міста Енергодар, міста героя, він прославився через живий щит, пів міста вийшло на зустріч російським танкам, щоб не дати їм зайти, але нажаль це виявилося марним. З 3 березня і дотепер моє місто знаходиться в окупації, через те, що війська все таки зайшли. Та ніч була самою страшною в моєму житті. Було видно і чути пожар та вибухи, вікна тряслися, мама плакала, пес трусився, тато підтримував маму, а сестра мирно спала. З того самого моменту почалися страшні дні. Російські військові, постійні вибули, страх, що хтось з батьків може не повернутися з роботи, ночі, проведені в коридорі. Пів року я пробула в окупації, після чого ми виїхали, і сталася та сама мить. Ми побачили прапор України, мирне Запоріжжя. Виїзжали ми в моє день народження, в той день мені виповнилося 13, але я навіть не думала про це, головною задачею було виїхати. Мої батьки працівники ЗАЕС, але через війну вони на час втратили роботу, це було дуже тяжко фізично і морально, зараз моя мама працює на РАЕС, але я бачу як їй тяжко і як вона сумує по рідному місту. Я намагаюся хоч якось допомогти, але розумію, що все не так просто, зараз всім туже тяжко, але ми повинні триматися)

Я дуже хочу повернутися до рідного міста, або якось допомогти батькам, щоб якомога частіше бачити їх посмішки, але розумію, що зараз я нічого не можу зробити. Моя мрія, щоб війна закінчилася як можно швидше, і все повернулося на свої місця)