Півтора місяці Надія з дітьми ховалась у різних підвалах Маріуполя. Після того, як розбомбили міський палац культури, довелося перейти до будівлі райадміністрації, а потім у бомбосховищі лівобережної лікарні.

Води та їжі не було. Доводилося зливати воду з труб та фільтрувати її. Діти пили по ковтку води та їли ложку сухої крупи. Вийти на вулицю, щоб приготувати кашу на багатті, через постійні обстріли було неможливо.

Про евакуацію на підконтрольну Україні територію довідалися випадково по радіо. Росіяни довго возили маріупольців окупованими містами. Наступної доби люди все-таки прибули до українського Запоріжжя.