Мені 33 роки. Маю чоловіка й дітей. Ми жили в Харківській області. 24 лютого я приїхала на роботу в місто. Були обстріли. Транспорт не ходив. Лише через два тижні чоловікові вдалося приїхати по мене і відвезти додому. 

Ми ховалися в погребі. Не було світла. По гуманітарну допомогу бігали під обстрілами. Сьомого квітня виїхали. Забрали собаку. Наш будинок побитий, діти пережили стрес.

У селі, в яке ми приїхали, добрі люди дали нам речі. Ми вдячні їм за це, бо взяли з собою лише найнеобхідніше. Ми живемо на дачі знайомої. Платимо лише за комунальні послуги. Працюємо на полях. Хочеться додому. Однак я думаю, що до кінця цього року війна не закінчиться.