Неллі Василівна сумує за мирним часом. Коли почалися обстріли, бомбили нещадно, летіли вікна прямо з рамами, люди рятувалися у підвалах. «Коли наше селище бомбили – як це страшно, не дай Бог нікому пережити цього, як страшно було, ми навіть не встигли добігти до бомбосховища, застало нас у квартирі о п'ятій годині вечора», – розповідає жінка. Вона бачила Другу світову війну у дитинстві і пережитий страх знову не дає їй спокою, і будь-який звук змушує здригатися. Неллі Василівна мріє про мир, здоров'я і щоб усі страждання змінилися на радість.