Я все життя пропрацювала в будинку культури. Дуже любила свою справу. Там же працював і чоловік. Він грав на баяні. Ми постійно організовували концерти. Ніколи не думали, що почнеться війна.

Через мою хату летіли снаряди, я сиділа в підвалі. І вдень, і вночі у селі було пекло. Не було води, світла й газу. Я не знала, куди бігти. Під час обстрілів падала на підлогу.

Вибухи лунали постійно, це було нестерпно переживати. Багато людей були поранені, були постраждалі і серед моїх сусідів. 

З чоловіком ми виїхали до Запоріжжя. Тут живуть мої рідні. Випустили худобу та поїхали. Також вчинили і наші сусіди. Зараз я мрію лише про перемогу та краще майбутнє.