Моє село постійно обстрілюють, але я нікуди виїжджати не буду. Донька виїжджала в Польщу, але повернулась. Каже, що вдома краще. 

Я отримую гуманітарну допомогу та допомогу від держав. Виживаю на пенсії. Чистої води у місті немає. Зробили свердловину, там набираємо. Питну воду доводиться купувати. 

Через обстріли я не сплю ночами. У мій город прилітали осколки. Я дуже хочу, аби діти жили під мирним небом. Прикро, що дитинство онуків проходить дистанційно.