Наша сім’я складається з 4 чоловік. Тата, мами, мене та мого молодшого братика. Мій тато вчитель інформатики у школі, зараз працює онлайн у своїй Бердянській школі, мати втратила роботу через війну. Ми з братом вчимося також у нашій Бердянській школі-онлайн, я в 6 класі, а мій братик пішов тільки у перший клас.

Я люблю грати у комп'ютерні ігри та колекціоную монети та поштові марки. Зараз ми живемо у Києві, але дуже сумуємо за своїм домом, рідними та друзями. 24 числа ми прокинулися від взривів, нам було дуже страшно, мы боялися вийти з дому. Та вже через пару днів по нашому місту почали їздити бронемашини та танки з буквою Z. Ми були розгублені, було страшно і ми не знали, що робити. Тато та мама весь час дивилися новини, мама плакала. Потім вимкнули нам інтернет і зв'язок, пропав газ. Пропали продукти в магазинах. Ми нікуди не виходили, тільки тато - він шукав їжу. Богато людей почали виїзжати з міста. Потім через Бердянськ почали їхати Мариупольці. Нам було їх дуже шкода, деякі їхали зовсім без одягу та речей. Були голодні і раділи просто хлібу. Їх розселили по домівках людей, чи в школах, в Клубах. Ми також з сім'єю взяли в дом жінку з дитиною. Правда вона на наступний день вже поїхала далі. Вона розповідала жахливі історії про війну.

В нашій школі розмістилося також богато людей з Маріуполя, моя мама готувала їм гарячу їжу, тато відносив. Навіть я з братом допомагали - приносили іграшки свої та одяг, з якого виросли. Я навіть печиво для них пік. Потім ми також вирішили виїхати. Було дуже страшно проїзжати купу ворожих блокпостів. Ми бачили спалені авто та танки на дорозі. Доїхали до Запоріжжя, потім у Дніпро. Там ми прожили півроку, але почались сильні обстріли, потім переїхали до Киева.

Зараз у мене тільки одна мрія - перемога, щоб закінчилася війна і ми повернулися додому, до бабусі з дідусем і моїх кішечек. Щоб всі воїни повернулися живими та неушкодженими додому, до своїх сімей.