Я була в магазині з подругою і почали летіти снаряди. Ми не знали, куди дітися. Я в сторону, а кума стала серед дороги і ні туди, ні сюди. Я підбігла й відштовхнула її в сторону. Тоді перший раз снаряди впали на биткомбінаті. У мене і кухню, і сарай завалило. Два снаряди в двір впало. Половину криші в домі знесло, полопали стіни.

Кришу нам зробили, поставили вікна. У мене в хаті і пледи, і одіяла – все попалило осколками. Я наймала людей і одну кімнату мені якось восстановили. Я живу одна. На смерть держала гроші, а прийшлось восстановити. Є такі місця, де хату не можна торкати, бо завалиться. Живу якось…

У мене в хаті нема газової плити. Кухня вся розбита. Нікого не впрошу, ніхто не хоче мені штукатурить. Вона сильно побита. Так і пользуюсь. Грошей треба багато, а в мене нема.

Через війну розпалася сім’я, діти хто де, той там, той там. Не бачишся, не поможеш один одному. Тільки сусіди рядом.

За себе не боюсь. Бог зна, шоб зробили, шоб я не лежала, а так шо людям, те й мені. Яка безопасность? Сложно зараз. Але я не жалуюсь. Я хочу сказать спасибі всім, що помагаєте. Хай Бог дає здоров’я.