Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Тетяна разом із трьома дітьми жила в Ніжині. Готувалася 25 лютого святкувати день народження. 

"4:30. Почули вибухи в місті. Вікна дрожали. 5 місяців молодшій дитині. Включили телевізор. Від страху почали збирати речі. Навіщо? Куда їхати?", - згадує Тетяна.

Російські загарбники розбомбили аеродром. Було багато загиблих та поранених. Родина вирішила поїхати в село Сиволож, Чернігівська область. І там почалися два тижні виживання. 

"Це були самі страшні дні в моєму житті. Два тижні чули постійно вибухи. Винищувачи літали. Хлопець, коли йшли танки, знімав на камеру. Його розстріляли. В мене була паніка, що ми помремо. Груддю не кормила. Могло не вистачити їжі. Лікаря не було. По селах ходили танки. Ніхто не спав. Ми не їли. Дитина постійно плакала", - розповідає Тетяна.