Євгенія Казбекова та Ярослав Ткач | Кременчук

«День починається із СМС: «Ви живі?»

Єгенія Казбекова. Її бабуся та дідусь тренують дітей у Дніпрі

Євгенія Казбекова та Ярослав Ткач – перші українці, які виступили на Олімпійських іграх у скелелазінні. Попри те, що цей вид спорту потрапив до програми Ігор ще у 2020 році, українські скелелази до Токіо не змогли потрапити. Тож Париж став дебютом «синьо-жовтих». Про підготовку до Ігор, підтримку міжнародної федерації та особливу важливість виступів, коли в Україні війна, – ексклюзивно в інтерв'ю для Радіо Свобода.

Ярослав Ткач – перший українець, що виступив на Олімпійських іграх у скелелазінні на швидкість серед чоловіків

– Виступати та вигравати в час, коли війна в країні. Як це психологічно взагалі?

Ткач: Важко. Але такі перемоги важливі й незабутні. На початку повномасштабного вторгнення ми виступали на Всесвітніх Іграх і я там виборов третє місце.

Була дуже складна підготовка – через війну, я ще й останнім виборов ліцензію на Ігри, бо коли зрозумів, що у мене бронзова нагорода – це…Неможливо це просто передати. Дуже важлива нагорода для мене.

– А в Україні є можливість взагалі тренуватися зараз?

Ткач: Єдина стінка, яка раніше була тренувальною для українських скелелазів, знаходиться в Одесі. Враховуючи, як місто часто потрапляє під обстріли, самі розумієте, готуватися важкувато. Ще стіну відкрили в Києві – її побудували незадовго до повномасштабного вторгнення. І ми там іноді тренуємося. І от на минулому тижні збудували стінки в Кропивницькому.

Останні півтора місяця я провів в Польщі. Тут чудова база, нас завжди добре приймають, допомагають, підтримують. І більшість топових команд тренуються саме тут.

Євгенія обрала складність та болдеринг, бо в цих дисциплінах більше можливостей і різноманітності

Казбекова: Два роки живу в США. Там тренуюся. В Україні залишаються бабуся і дідусь. Постійні новини з Дніпра дуже впливають на тренувальний процес і на життя в цілому. У тебе постійно є стресовий бекграунд. І ти просто вимушений концентруватися на тренуванні іноді через силу. Але віримо, що все закінчиться нашою перемогою.

Ярослав Ткач вже виступив на Олімпіаді, не зміг пробитися до чвертьфіналу

Ярослав Ткач

– Як настроюєтеся на змагання?

Казбекова: Завжди кажу собі, що важливо показати свій максимум - зробити це з правильними думками, мотивацією. Для мене олімпійський виступ дуже багато значить. Адже це світові змагання. Чим краще я виступлю, тим більше уваги буде. А якщо буде більше якщо більше уваги, я зможу і розповісти пресі, що відбувається в Україні й заохотити донатити. Це реально важлива місія.

Ткач: Ми розуміємо, що представляємо свою країну. Додатково себе мотивувати нікому тут не треба. Всі викладатимуться.

– Уявіть, що вам треба виділити один удар по рідному місту, щоб показати все жахіття дій Росії. Щоб ви розповіли іноземцям?

Ткач: В Кременчуці – коли ударили ракетою в торговельний центр у червні минулого року. Тоді загинула 21 людина.

Казбекова: У моєму рідному Дніпрі так багато історій, коли російська ракета попала у цивільний будинок і там загинули люди. Це жах.

Мій день починається з повідомлень рідним та друзям: «Ви живі?» Ракета і біля моєї квартири падала, на стадіон, спортивні майданчики, дитячі садочки. Але росіянам байдуже. Вони продовжують вбивати нас.

Я б дуже хотіла свої виступи присвятити бабусі й дідусю. Вони залишаються в Дніпрі. Тренують там діточок. Я розумію їх вибір, я поважаю його. Вони могли б виїхати, вони так само сумують і хочуть бачити нашу родини, але вирішили, що вони зараз важливі в Дніпрі. І я неймовірно ними пишаюся.

Міжнародна федерація зі скелелазіння підтримала Україну і заборонила виступати російським спортсменам

– До речі, у вас одна з небагатьох федерацій, яка не повернула росіян та білорусів у спорт. Як вам це вдалося?

Казбекова: У нашій міжнародній федерації чітка позиція: вони визнали Росію агресором та вилучили усіх спортсменів у лютому 2022.

І коли МОК дав дозвіл на допуск російських атлетів, то українська федерація проводила десятки зустрічей і писали листи, щоб ніяких нейтральних спортсменів не було.

Я виступала перед нашими іноземними колегами й розповідала про те, що Росія коїть в моїй країні, які наслідки цієї війни, скільки наших спортсменів вже ніколи не матимуть шанс поборотися за нагороди, бо Росія їх вбила.

І міжнародна федерація нас почула, вона не дозволила брати участь у відбіркових росіянам і вони не виступають на Олімпіаді. Відверто це полегшення, бо бачити їх обличчя на змаганнях не маємо жодного бажання.