«День, який врізався в пам’ять та змінив мене»

Манойло Софія Сергіївна, Спеціалізована школа № 3, м. Маріуполь, Донецької області

У конкурсі есе "Один день" її робота зайняла 2 місце.

Вчитель - Васильєва Наталія Володимирівна

"Я намалюю той день..."

 С. Вакарчук

Наше життя складається з безлічі днів, як картина з пазлів.  Робочі й вихідні, сумні й радісні, звичайні й особливі – усі вони минають.  Але є такі, які врізаються в пам’ять, змінюють тебе, часто повертаються спогадами. Ти проживаєш їх знову й знову. Я хочу розповісти про один день із мого життя.

Деякий час ми з війною жили окремо. Так, мешканці нашого міста часто засинали під гул канонади, тривожно завмирали, слухаючи новини. Ідучи до школи, я відчувала, як здригається земля від далеких вибухів.

Наша учителька, усміхнена й життєрадісна, тепер була серйозною й зосередженою, постійно нагадувала правила безпеки під час обстрілу, порядок евакуації. Відпрацювання таких життєво необхідних навичок у нових умовах відбувалося щотижня.  

У місті постійно переміщувалися військові, вулицями проїжджала техніка, призначення якої мені було невідоме. Дуже лякали снайпери на дахах будинків, але мама заспокоїла, пояснивши, що ці люди знаходяться там заради безпеки містян під час масових заходів.

А ще сирени «швидких»… Удень і вночі ці машини мчали вулицями, рятуючи життя захисників миру. Одну з лікарень перетворили на шпиталь.

До того доленосного дня війна лякала здалеку, ніби привчаючи до думки, що з нею можна співіснувати. А потім, приспавши, ударила жорстоко, по-звіриному. Це сталося вихідного дня, у суботу, коли люди займалися побутовими справами, виходили прогулятися родинами, зустрічалися з друзями. Раніше я думала, що град – це атмосферне явище, опади. Наївно, по-дитячи. Тоді я ще не здогадувалася про інше значення цього слова – з домішкою біди.

Зі зброї з такою назвою обстріляли Лівобережний район мого міста. Радісний день відпочинку в одну мить було перетворено на чорну дату. Загинули люди. І це непоправна втрата.

Виявляється, війно була постійно поруч, вона шукала вразливе місце. Стало по-справжньому страшно. Не обов’язково воювати, щоб бути втягнутим у протистояння, потерпати, ризикувати.

Жителі постраждалого району потягнулися подалі від власних домівок: хтось тимчасово мешкав у родичів, хтось винаймав квартиру в центрі, хтось виїжджав, рятуючи себе і близьких.

Ми з мамою на тиждень залишили місто. А потім повернулися, бо тато не поїхав: він працював. Ми ж хотіли бути разом, щоб у час випробування підтримувати одне одного.

На згадку про цей трагічний день в історії Маріуполя залишився мурал, на якому змальовано маленьку дівчинку, яка притискає до себе плюшевого ведмедика. Того дня вона втратила маму, сама була скалічена. Плюшевий ведмедик  асоціюється з дитинством, яке вкрало в неї жахіття війни. Я часто проходжу повз будинок, де розміщено мурал, зупиняюся, згадую. Імовірно, це саме той день, коли в моє життя увірвалася війна, коли я подорослішала.

Тепер чітко усвідомлюю, що таке мир. Мир – це відсутність війни в усіх її страшних, ганебних проявах. Це можливість жити без страху, із планами на майбутнє, це просто можливість ЖИТИ. Значення слова «мир» може усвідомити людина, яка пережила війну.

Не хочеться більше таких днів. Нехай будуть інші – світлі, щасливі, як дарунки долі. Саме про них співає гурт «Океан Ельзи»: «Я намалюю той день, де літаю, і той день, де співаю».

Мій будинок знаходиться на проспекті Миру, я – мирна людина, яка щосили прагне миру.