Через війну ми стали дуже нервові, сльози, в чужому місті спочатку було тяжко. Війна це страшно. Коли почалася війна 24 лютого, в 6 годин ранку прилетіли ракети, повилітало скло, пролетіло біля нас, ми дивом залишились живі.
Дев'ять днів сиділи у ванній, боялись вийти в кімнату, бо бахкало так, що дім шатався, було дуже холодно. Стріляли постійно. Забрали нас люди в сім'ю, коли переходили було страшно, машини були спалені, будинки без вікон. Дивом нас вивезли в Дніпро. Ми спочатку тут ходили як дурні, не розуміли що коїться. Потім звикли. Не вистачало води і медикаментів.