Ми з дітьми три тижні знаходились в окупованому Маріуполі. У молодшого сина були панічні атаки з порушенням дихання. Жили біля залізничного вокзалу, неподалік від Азовсталі. Літаки кидали бомби прямо на нас, кругом палали будинки, летіли уламки, в нас вирвало підвіконня та рами з вікнами. Коли ми залишились живі на ранок, то вирішили тікати під обстрілами з міста.
Зараз ми тимчасово перебуваємо в Черкасах. Нажаль, наші сини, яким дванадцять і чотирнадцять років, не відчувають безпеки. Повітряні тривоги та літаки, які пролітають над нами, їх дуже лякають. Бо в Маріуполі з літаків на нас падали бомби. Діти і досі бояться спати самі.