До війни ми жили у Харкові з чоловіком і двома синочками десяти та п’яти років. З 24 лютого в наше місто полетіли ракети, бомби і снаряди. Було дуже страшно і небезпечно, ми з дітьми ночували у підвалі свого дома. Були вимушені кинути свій дім та виїхати до безпечного міста.
Зараз ми тимчасово живемо у Хмельницькому. Орендувати квартиру не можемо, тому нас поселили в училищі на невизначений час. У нас тут немає нічого свого, і можливості щось придбати теж немає. З дітьми важко і фінансово, і морально. Їх і досі лякають звуки повітряних тривог, гучні звуки чи хлопки. Ми вимушені на всьому економити, бо не знаємо, скільки часу це все буде тривати.