Я працював на виробництві сонячних панелів. Війна застала на роботі. Якраз дивився у камеру і бачив, як по Новій Каховці ракети летіли. У нас там по камерах було видно, що о 4:10 спалахи пішли. Потім вискочив і побачив, що почали гатити по всіх точках. 

Найскладнішим було, коли під час окупації діти просили їсти, а їм не було чого дати. У нас особливих запасів не було - ніхто не думав, що таке може бути. Навіть у страшному сні не снилося, що на Україну можуть напасти. 

З медикаментами було дуже тяжко. На нервовому грунті то тиск скакав, то серце боліло. Поки наші хлопці нас не звільнили, були проблеми. Дякувати Богу, життя налагоджується. 

Було моторошно бути постійно під прицілом. Коли орки заходили нас обшукувати, то автомати наставляли і все оглядали. Партизанів шукали і зброю. А в мене тільки четверо дітей. Ось і вся моя зброя. 

Під час окупації ми намагалися нікуди з дому не виходити. 

Дай Боже, щоб війна закінчилася швидше. Щоб менше наших хлопців гинули.