З великими труднощами Тетяні все-таки вдалось організувати евакуацію своєї дев’яносторічної мами

Я жила в селищі Тошківка на Луганщині. Закінчила школу, інститут і переїхала в Кривий Ріг, де живу до цього часу. Моя мама 1931 року народження проживала до кінця березня 2022 року в Тошківці. Дуже важко було її забрати звідти, людина старенька. Батька мого давно немає, вона жила одна у квартирі з автономним опаленням. Я з двома сими приїжджала, щоб її евакуювати. 

Згоріло все… Більше за все шкода сімейний альбом - пам’яті більше не лишилося. 

Зараз мама проживає у мене в Кривому Розі. Вона зберегла розум на свій вік. Тихенько сидить, шепоче щось собі, нічому не рада. Не жаліється, нічого не чекає, просто тихенько живе, мабуть, в думках. 

Я працюю в Центрі професійного розвитку педагогічних працівників Криворізької міської ради. На 24 лютого ми готували методичний захід. Вранці телефонує моя колега і говорить: «Тетяна Анатоліївна, мабуть, ми його проводить не будемо, бо розпочалася війна». 

Шокувало те, що після 24-го не було зв’язку з рідними. Мені 62 роки, і перше, що було, це безпорадність. Тоді я не знала, що робити, а зараз знаю. Допомагаю в міру своїх сил і бажаю, щоб це робила кожна свідома людина. 

Моя мама уже дуже старенька, така маленька, худенька. Коли ще був зв'язок, уже не можна було туди доїхати, адже там одразу все почалося. Я її просила, казала, що є водій знайомий, а вона: «Ні, хай хтось приїде та забере, доросла людина». 

Я шукала допомогу у волонтерів. Там були баптисти, які багато допомагали місцевим мешканцям, абсолютно безкоштовно вивозили. І хлопці загинули - попав снаряд у їхній мікроавтобус. Я дуже сподівалася, що вони евакують маму. Не вийшло, царство небесне їм, що допомагали усім добрим людям. Тоді знайшла свою вчительку, Катерину Іванівну, вона мені допомогла зв’язатися з місцевою громадою. Через них я знайшла волонтерів, маму прямо з дому забрали і довезли до Дніпра, а з Дніпра вже я забрала її до Кривого Рогу. Їхали дуже довго, важко. 

Мама приїхала, бідненька, без документів - в чому стяла, в тому і приїхала. Спілкуються мешканці між собою по телефону, і вона прямо розквітне, коли сусіди телефонують.

Як на мене, кінець війни – це не тільки повернення землі української. Закінчення війни – це ще й другі відносини, або нейтральні відносини, або взаємоповага сусідів, з якими кордон. Мені здається, що це не буде швидко, але я чекаю і вірю.