Велика родина з Краматорську зараз живе в орендованій «однушці» в столиці України, бо так спокійніше та дешевше.

Я збиралася на роботу і дізналася, що наше життя змінилося назавжди, бо почалася війна. До мене одразу повернулися панічні атаки, я вимушена була почати приймати проти тривожних рецептурні препарати та антидепресанти. 

Шокували бомбування та постійні сирени. В аптеках не було ліків, та взагалі аптеки були закриті одразу. Ми намагалися триматися на старих запасах ліків.

Зараз всі члени нашої родини з’їхалися в одній орендованій квартирі у Києві, бо так спокійніше та дешевше. Коли хтось пропонував допомогу після початку війни, це шокувало, чесно кажучи. Українці до такого не звикли.

Робота в мене є, працюю віддалено, але заробітну плату підприємство вимушене було зменшити. Я забула, як виглядають красиві нарядні речі. Після початку війни я зрозуміла, що  зараз вони виглядають дико та навіть «кричать» про те, які вони зараз безглузді та марні. Вони як згадка про мирне та далеке минуле.