Мені 58 років, у мене сім’я з п’яти чоловік. Живемо в Лиманах Миколаївської області.

Перший день війни був жахливим. У нас тут була сіра зона, був дурдом. Ми жили в погребі, бо нас сильно обстрілювали. До нас на город прилітало, ну нічого. 

Хлопці, які тут воювали, стали моїми синами. Вони нас захищали. Я ніколи не бачила таких хлопців. Вони мене Мама Люда називають, і до цих пір дзвонять. 

Я їм і прала, і варила, і пекла. Я знаю, хто що їсть. Вони стали моєю другою сім’єю.

Рідні мої виїжджали, а ми своєю сім’єю тут залишалися. Я не могла другу сім’ю свою кинути, поки вони не поїхали далі на Бахмут. В мене із моєї другої  сім’ї загинуло вже троє людей.