Після непроханих «гостей» Катерині Михайлівні стало зле, і вони з чоловіком виїхали з окупації

У мене було дуже гарне життя. Був син, чоловік, мама, дочки. Ми завжди  збиралися разом. Син жив у Маріуполі. Він із 2014 року воював. Був на «Азовсталі». Вийшов останнім. Після обстрілу в Оленівці ми нічого про нього не чули. Живемо та чекаємо.

Ми з Пологів - там нас і війна застала. Купили п’ять років тому будинок, ремонт зробили. А потім прийшли наші «визволителі» й «визволили» нас від усього: від будинку, від  дітей.  Тепер ми тут, у Запоріжжі, удвох із дідусем живемо в племінника.

Наша донька вийшла заміж, живе в Китаї. І ось, рано-вранці 24 лютого вона дзвонить і каже: «Мамо, ти знаєш, що розпочалася широкомасштабна війна? Росія пішла в наступ». І почалося: ракети над головами літали. Якось я вибігла на вулицю, а над головою три ракети пролетіли. Чоловік кричить: «Сюди йди!»  Уламок снаряду упав на город. Сусід мене в підвал затягнув.

Місяць ми були під окупацією. А сусіди знали, що син наш в «Азові», і якщо б здали, нас би на шматочки порізали.

Дочка сварилась, кричала, щоб ми виїжджали. А вже через місяць до нас зайшли з обшуком шість чоловік із автоматами. У мене навіть мову відібрало. Ледь не впала на землю. А вони сказали, що шукатимуть зброю, що це їхній обов'язок. І наступного дня ми зібралися й поїхали в Запоріжжя. Взяли трохи речей, думали, дні на два-три поїдемо. І отака старість нас спіткала – без нічого.

Ми виїхали всі разом дев’ятого квітня. Дорога була замінована. Я хвора була після того обшуку - у мене через нерви почалося ускладнення, двостороннє запалення легенів. В Запоріжжі в лікарні мене вилікували – я щиро вдячна медикам.

А дорога була важка, бо вже літа немолоді. Блокпост на блокпості, і дорога з мінами по боках. Там розбита машина легкова, а далі - танк.  Дуже було важко. А як заїхали в Оріхів, то  побачили стяг український. Це була така радість! Там стояли наші хлопці: молоді, підтягнуті, високі, гарні. А окупанти як задрипанці стояли, на них не можна було спокійно дивитися.

Я думаю, війна закінчиться неочікувано та миттєво. Обов'язково на нашу користь, ми переможемо. У моєї двоюрідної сестрички зять воює на Донецькому напрямку. Їм там дуже важко, по три доби не сплять. Сказали: "Проженемо росіян, хоча нас тридцять, а їх - триста".