Втекли від війни, але були змушені повернутися. Олена Прокоф'єва живе в Новолуганському разом з донькою. Найбільше малятко боїться гучних звуків бойових знарядь.

Я була в селищі і почула незрозумілий шум, було не ясно, з якого боку. Потім бабуся зібрала речі, і через пару днів ми поїхали подалі. У селище повернулися в кінці літа 2014 року. У той час ще можна було виїхати вільно.

У 2017 році припадало бачити військові дії на власні очі. Тоді був обстріл селища, і у нас трохи розбило балкон. Слава Богу, в підвалах сидіти не доводилося. Під час обстрілів ховалися в коридорі або ванній кімнаті. З усього запам'яталося, як боялася дочка, їй тоді не було і двох років.

До сих пір пам'ятаю, як боялася моя дочка

Фінансові труднощі, напевно, зараз у всіх через кризу, а доступ до комунікацій у нас нормальний. Ми до сих пір не відчуваємо себе в безпеці. Через війну змінилося ставлення до життя. Намагаюся менше думати про те, що відбувається війна. Зараз здоров'я моє і дитини стали важливішими.

З 2014 року ми отримували гуманітарну допомогу, і вона зіграла велику роль для нашої сім'ї. Я отримую виплати по моїй інвалідності менше 1900 гривень, а дочки - 2300. Різні організації допомагали потроху як могли.