«Доля секунди – і стіна впала б на дочку»

Сергій Лавров, батько:

Переважно стріляють уночі, ввечері, до 12 ночі. Буває і рано-вранці. Днів три або чотири тому рано-вранці було дуже.

Це було 14 червня 2016 року. Упав снаряд у півтора метрах від будинку. Усі в шоку вибігли, уся вулиця позбиралась. Тут уже нічого не залишилося. Ні паркану, нічого... Усе валялося по вулиці, усе розкидане було. Листи заліза валялися. Газова труба перебита була, дроти обірвані.

Воронка метрів два, напевно, у діаметрі. Стіни не стало, двох вікон, шиферу. Усе розвалене було. Усе винесло. А стінка вся впала від вибуху.

Я був на кухні, грів їсти. Молодша дочка лежала на ліжку, дивилася телевізор. Тільки я нагрів їсти, покликав її. І саме пролунав вибух!

Вона каже: «Я встала, вимкнула телевізор, почала виходити й пролунав вибух». Я біжу до неї, дивлюся – вона лежить на підлозі. Я її підняв, кажу: «Що з тобою?» Вона каже: «Нічого. Я не чую на одне вухо».

Тут був безлад. Усе в уламках, а стіни не було. Можна було виходити на вулицю.

Таня Лаврова, 13 років:

У будинок снаряд влучив і розірвався в півтора метрах від мене. Ми лежали з татом в кімнаті. Папа захотів їсти й пішов приготувати. Коли я встала й поріг кімнати переступила, вибухнуло. І все. Потім я тільки пам’ятаю, як тато почав кричати: «Таня! Таня!»

Я піднімаю очі, дивлюся – пил, скрізь пісок. І я побігла до тата. Ми з татом спочатку у ванну побігли. Там пересиділи. А потім вже побігли до підвалу.

Потім сусідка прийшла, вона мені заспокійливе дала, і ми пішли до неї. Потім ОБСЄ приїхало. Я не знаю, що там було, я у цієї сусідки була. У мене тільки трохи лікоть подряпаний і коліно ледь-ледь. Але мене оглушило дуже. Ми поїхали в лікарню зразу. Сказали – легка контузія. Мені вухо прокапали – і нормально, пройшло.

Сергій Лавров:

Я її як взяв і обійняв. Такі емоції були... Це не передати. Жах. Зараз вже легше, як то кажуть. Їй пощастило просто, що вона за дверима була і в простінку. Якби не простінок і не двері, напевно, її б теж зачепило.

Вікторія Лаврова, мама:

Коли я дізналася, телефоную чоловікові. Не відповідає. Потім, нарешті, відповів. Я кажу: «Що там сталося?» – «Усе нормально. Не хвилюйся». Я кажу: «Що з Танею?» – «Усе нормально». Я кажу, ну, чую крики людей. Він каже: «Усе нормально. Не хвилюйся». Ну, звичайно, у мене істерика була трішки.

Наступного дня, коли ми їхали в лікарню, зателефонували нам зі Штабу Ріната Ахметова. Запитали: «Де ви? Вам допомога потрібна?» Я кажу: «Поки ні. Ми веземо дитину в лікарню, потрібно перевірити слух». «Ну, якщо щось треба, ви звертайтеся, ми допоможемо. У санаторій, в реабілітаційний центр влаштуємо». І потім самі зателефонували знову ж зі Штабу Ріната Ахметова, дитину щоб відправити.

Велике спасибі йому, звичайно. Тільки він один, який допомагає людям і продуктами, і медикаментами, і всім. Більше ніхто. Ось скільки є мільйонерів – ніхто не допомагає так, як він. Багато людей вдячні йому за це.

Сергій Лавров:

 Напевно, Господь Бог допоміг, що так вийшло. Якщо, напевно, ще доля секунди, уся стіна була б на ній і осколки. На ліжку такі осколки великі були...

Це, по-моєму, залишиться до кінця життя. По-моєму, про це вже ніхто не забуде, особливо діти. Відкладається в її пам’яті. Дорослі не забувають. І ветерани, які пережили 41-й рік, нічого не забувають, а це дитина. Це відклалося, це вже надовго.