Мені 75 років. Я вдова. Маю двох доньок. Живу в місті Охтирка. У перший день війни я була у внучки. Вона також мешкає в Охтирці. Ми бачили, як росіяни розбомбили склад будівельних матеріалів і чотири приватних будинки. Неподалік від залізниці впала бомба. Ми з онучкою були в підвалі. А донька ледь добігла до нього. Вона бачила, як летіла бомба. Був потужний вибух – все затремтіло. Нам стало страшно. Ми перейшли на іншу вулицю. 

З сьомого на восьме березня над нашим будинком кружляв літак. Згодом він полетів до залізничного вокзалу і скинув на нього бомби. Також ми чули, як бомбили водоканал, військову частину й універмаг. 

Я мала квартиру в будинку, розташованому поряд із залізничною станцією. Зараз будинок не придатний для життя. Коли бомбили вокзал, у нього влучила бомба. 

Я важко переживала все, що відбувалося. Постійно пила заспокійливе. Хочеться, щоб швидше настав мир. Щоб онуки й правнуки жили щасливо і раділи життю.