Родина Миколи Миколайовича багато чого пережила від початку війни - поранення молодшої доньки, розбитий снарядом будинок.

Я з Вугледару Донецької області. Мою хату розбомбили. Ми поїхали в Павлоград, тут орендуємо квартиру.

Перший день війни я добре пам’ятаю. У Вугледарі влучили в лікарню і вбили п’ятьох людей. Це було 24 лютого.

Тоді мене донька відвезла в Павлівку - це на відстані 40 кілометрів  від Вугледара. Я там був чотири місяці. Чого я там тільки не бачив: і літаки, і вибухи.

25 червня українські військові вивезли нас в Курахове, а потім донька забрала нас до Павлограда. Молодша донька отримала поранення в Павлівці - її відвезли в Дніпро. У тяжкому стані вона два місяці пролежала в лікарні, з неї дістали 20 уламків. Сказали, що все буде добре. Тепер потрібно їхати в Одесу, продовжувати лікування. Я паралізований, маю групу інвалідності. Раніше я працював в шахті, а зараз на пенсії.

Коли почалась війна, у нас не було світла та газу. Дуже було тяжко. Ми сподіваємось на краще, а коли воно буде - не знаємо.