Я втратила роботу, ми залишилися без зв'язку з рідними, втратили своє звичне коло спілкування. Донька втратила можливість спілкування з друзями та однолітками, повноцінно навчатися, відвідувати улюблені гуртки у рідному місті. Пів року не бачилася і не мала змоги спілкуватися з бабусею і дідусем, які перебували в окупації.

Найбільш важким та шокуючим для мене під час війни було, коли ми спали по пів години одягнені, щоб встигнути спуститися у підвал дому з п'ятого поверху та коли у доньки почалися істерики і нервові спалахи на фоні увімкнення сирен.